!!!! срочно!!!!даю 65 балов1. Як ви думаєте, чому чумацтво виникло саме у Південній Україні? Про що свідчить активність торгівлі на Запорожжi?​

активність торгівлі на Запорожжі?

Пояснення:

В економіці Запоріжжя землеробство довго відігравало дру­горядну роль. Через свою трудомісткість воно було малорента­бельним. Скотарство ж приносило вп'ятеро більший прибуток, ніж хліборобство. Поширеними промислами були рибальство, бджільництво й полювання. Ці галузі тривалий час залишали­ся головними джерелами запорізького багатства. Запорізьке господарство поступово еволюціонувало від простих до склад­них форм, від елементарних промислів у незайманому степу до організованого скотарства і рільництва.

• Етапним у розвитку господарства Січі можна вважати 1734 р. — рік виходу запорожців з підданства Кримському хан­ству, повернення в Україну й заснування Нової Січі. Склада­ються умови для переходу від напівнатурального господарства до товарного. Природні й соціальні умови визначали організа­ційну форму запорізького господарювання в степу — зимівник (хутір). Так, один із зимівників останнього кошового отамана Петра Калнишевського знаходився в балці Водяній на відстані 50 км від Січі. Тут стояли три хати, одна з яких панська -двокімнатна, на чотири вікна, з дерев'яним дахом. У двох інших, критих очеретом, жили служники. На обійсті були також дві великі комори, хлів, два льохи, дві стайні, кузня і вітряк. Тут працювало ЗО робітників.

Д.І. Яворницький вважав, що зимівників було декілька тисяч. Більшість з них - дрібні напівнатуральні господарства. Індивідуальний сектор запорізької економіки можна охарак­теризувати як самозабезпечувану економіку прожиткового мінімуму, коли будь-яка особиста діяльність доповнюється ха­зяйнуванням на землі. Такий патріархально-парцелярний тип сільської економіки досить демократичний, але він внутріш­ньо нестійкий.

На Запоріжжі в основі економічного устрою лежала ідея володіння, а не право власності. Землею володіло військо, вона належала всім і кожному козаку, причисленому до війська. Щодо землі, січового й курінного майна — ніхто із запорожців не був особою, відокремленою від громади. Але й саме Військо Запор­ізьке як юридична особа не було приватним власником, бо того­часна військова власність тотожна сучасній державній власності. Тобто Січ мала (на зразок загальнонародної) колективну власність, здобуту завоюваннями або спільними зусиллями.

Загальнокозацьке володіння землею не виключало можли­вості індивідуального землекористування членами війська, які належали до січового й паланкового одруженого козацтва. Осо­бисте господарювання на військовій землі дозволялося зви­чаєвим правом вільного займу земельної ділянки, що обме­жувалася лише таким же правом будь-якого іншого козака. Кожний запорожець міг претендувати на землю там, де хотів, де встиг осісти першим і скільки брався її освоїти. Саме на праві займанщини склалися запорізькі хутірські господарства-зимівники.

Бездомні, безсімейні курінні козаки - "товариство" - не мали ніякої власності, крім виплати за службу, грошей, зароблених

промислом чи добутих шаблею. Право власності на здобич, здо­буту на війні, обмежувалося звичаєм. Перед походом кожний запорожець давав присягу, що всю воєнну здобич віддасть для поділу на користь війську та курінному товариству.

Проте, вкладаючи в господарство свої гроші й працю, ок­ремі хазяї, які вже з'явилися на Запоріжжі, прагнули змінити умовну власність на безумовну. Можливості й переваги інди­відуального володіння вже були відомі низовим козакам. Про економічну свідомість запорожців свідчить наявність суворих покарань за злочин проти власності.

Таким чином, Запорізька Січ, Військо Запорізьке низове не було військом у типологічне точному розумінні цього терміну, тобто не являло собою озброєну силу, що займалася виключно службою і війною й матеріально повністю існувала за рахунок народу. Січ завжди залишалась економічною структурою, яка значною мірою самозабезпечувалась продукцією власних про­мислів і господарюванням на власній території. Разом з тим Січ не була і замкнутою автаркією, вона вела активну зовніш­ню торгівлю.

Отже, господарські процеси на Січі розвивалися поступово, якихось бурхливих переворотів, радикальних змін не було.

Дуже стримували економічний розвиток і колонізацію запо­розької України спустошливі татарські набіги. Лише в останню чверть XVIII ст. у степи Південної України приходить спокій.

При відсутності приватної власності на землю на Запоріжжі не заборонялась і не обмежувалась рухома приватна власність (гроші, речі, худоба, човни). Обидві форми власності - колек­тивно-військова та індивідуально-приватна - не протистояли одна одній, а співіснували.

Торгівля і фінанси Запоріжжя визначались особливостями його господарства, способу життя, суспільного ладу.