Не/скоре(н,НН)ИЙ
Василь Стус летюча зірка україн(ськ.ск)ої літератури. Її не бачили коли (1,1) засліпл(не)ний сезо(н,нн)ими небосхил був захмар(не)ний ліхтарями...Перед ті(н,нн)ю муч(не)ника світ см(ие)рніє. Тінь дал(и,е)нiе зна(ьо,ë,Ñо)м риси ро(с,з)пливаються і на мі(сц, сьц)і їх (с,3)гущую(ця,ться) образи вс(и,е)ленського стражда(н,НН)я що нас (пе,Є)днає на гіркій землі. Україна мовчала про смерть м(не)тця і тільки мале коло замуче(н.нн)ого поета зб(це)ралося (у,в) його (К,к)нївській хаті біля свічки перед розп(ь/)я(г,гт)ям. І сюди поверталася його душа вибід(не) на стражда(н,нн)ями як білий птах. Один (Г,г)осподь знає як дорого заплатив Стус за стійкість не зрадливу любов до (6,Б)батьків(шч,щ)ини. То був чоловік який говорив і писав за будь яких обставин ясно як перед (б,Б)огом і друзів платив за це жи(т, тт)ям. Василь Стус людина рі(т.д)кі(сн,стн)ої моральної об дарова(Hн,н)остi голос сумлі(н,нн)я (в,у) світі ро(с,3)хитаних і розмитих понять честі правди порядності. Він збері(х,г) свiй стиль до кінця це було основою його трагедії. Ніс дарова(н,нн)у йому іскру Божу з гідністю і лищарською одвагою не згинаючись і не обминаюч(i,и). На такій дорозі поети гинуть. Активация​