Ответы
Ответ дал:
1
Ответ:
Це вислів належить героєві Остапу Бендеру з роману Іллі Ільфа та Євгенія Петрова "Дванадцять стільців". У романі Остап Бендер використовує цей вислів для того, щоб підкреслити, що його обіцянка або вибачення можна вважати таким же недоліком, як і правда, яку можна знайти на березі річки, де груші грушать.
Похожие вопросы
1 год назад
1 год назад
2 года назад
8 лет назад