чому автор вживає дiалектизми?

Слова, вживані в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всього народу, належать до категорії діалектної лексики, до так званих діалектизмів, чи провінціалізмів, наприклад: Ґазда, хижа, Загурка (розвага), Файний, банувати (сумувати), Оногди (нещодавно).
Основу словника сучасної української літературної мови складає загальнонародна лексика. Слова, що вживаються в ній, зрозумілі кожному, хто знає українську мову і користуються нею. Значення ж діалектизмів відоме обмеженому колу людей, що володіють українською мовою, звичайно лише тим з них, хто користується говором, якому властиві ці діалектизми.У літературних творах, в яких немає потреби відбивати місцеві розмовні риси, діалектна лексика не використовується. Вона відсутня у науковій літературі та в документах ділового характеру, не поширені діалектизми і в публіцистичному жанрі. Але в творах художньої літератури вони зустрічаються. Вживають їх з метою підсилення реалістичності твору, з метою забарвлення його місцевим колоритом. Для цього їх вводять у мову дійових осіб і значно рідше у мову самого автора. Високохудожнє використання діалектизмів у такому плані спостерігається у творах І. Франка, В. Стефаника, О Кобилянської, П. Мирного, М. Коцюбинського, Ю. Яновського, О. Гончара.У творах письменників із західних областей України діалектизми зустрічаються значно ширше, ніж у мові інших українських письменників, зокрема багато їх є у В. Стефаника, М. Черемшини, в ранніх творах І. Франка. Спричиняється це тим, що західноукраїнські області довгий час були відірвані від України, а це стало причиною деякої відокремленості літературно-мовного процесу в західноукраїнських землях.До використання діалектної лексики в літературній мові потрібно ставитися дуже обережно і вживати її лише тоді, коли це справді стилістично виправдано, дбаючи про те, щоб діалектизми не робили мову твору незрозумілою для читачів.